Лін’янь і очищення організму Цан Ланя отрути стали для знесиленого племені Чорного Ведмедя немов цілющим бальзамом. Під проводом Су Лі одноплемінники з новим запалом взялися за відбудову. Пошкоджені оборонні мури стали ще вищими та міцнішими, солеварні відновили роботу і навіть почали таємно виробляти невеликі партії дорогоцінної лін’янь.
Бай Сін став героєм племені і знайшов своє нове місце. Він залишався вразливим і замкнутим, але завдяки підтримці Су Лі та прийняттю з боку Мо Юя почав допомагати в лікарні. На подив усіх, у нього виявився надзвичайно гострий нюх і чуття на трави, а також унікальний талант до їх сортування та обробки. Мо Юй зробив виняток і прийняв його в учні. Цей колись боязкий самець нарешті знайшов своє покликання, отримавши визнання та зцілення душі. Тепер, дивлячись на Су Лі, він відчував лише вдячність і чисту повагу, в якій не залишилося ні краплі колишньої одержимості.
Чи Яня поховали в Долині Предків з усіма почестями, належними найвищому воїну. На похорон прийшли всі одноплемінники. Су Лі власноруч поклала на його могилу букет золотистих квітів — символ мужності та захисту. Цей гордий воїн з роду Левів змив кров’ю та життям свої колишні образи, заслуживши повагу і світлу пам’ять усіх своїх одноплемінників. Остання крапля гіркоти в серці Су Лі зникла разом із землею, що вкрила його могилу.
Мо Юй повністю поринув у дослідження поєднання лін’янь з медициною. Очищувальна сила лін’янь відкрила йому двері в новий світ; він почав додавати мікродози солі в лікувальні відвари, і результати виявилися приголомшливими. Тепер у його погляді, спрямованому на Су Лі, окрім захоплення, з’явилося ще й розуміння однодумців, які разом шукають істину. Він глибоко сховав свої почуття, зосередившись на лікарському мистецтві, і став найнадійнішим помічником та соратником Су Лі.
Тим часом у кам’яному будинку, під невпинною турботою Су Лі та постійним живленням лін’янь, Цан Лань, що провів у забутті довгі дні, нарешті почав приходити до тями.
Того ранку сонячне світло падало крізь кам’яне вікно на його мужнє обличчя з чіткими рисами. Вії ледь помітно здригнулися, і невдовзі глибокі бурштинові очі повільно розплющилися. Початкова розгубленість миттєво зникла, поступившись місцем гостроті та… ледь помітному неспокою. Уламки спогадів про те, що сталося перед непритомністю, ринули в пам’ять: арбалетні болти, смертельна отрута, Су Лі!
— Су Лі! — він спробував різко сісти, але напружив рану на спині, і його пронизав тупий біль.
— Не рухайся! — тепла і м’яка рука вчасно лягла йому на плече. Перед очима постало радісне обличчя Су Лі, в очах якої блищали сльози, а на обличчі сяяло щастя. — Ти прокинувся! Нарешті прокинувся! Як ти почуваєшся?
Дивлячись на виснажене, але щасливе обличчя Су Лі, відчуваючи тепло її долоні та щире хвилювання, Цан Лань відчув, як напружені струни його серця нарешті розслабилися, а всередині розлилося величезне тепло. Він міцно стиснув її руку у відповідь. Голос його був хрипким від довгого мовчання, але в ньому звучало полегшення людини, що повернулася з того світу, і безмежна ніжність:
— Я… в порядку. А ти… ти в безпеці? — навіть зараз його найперше хвилювало лише її благополуччя.
— Я в порядку! Ми всі в порядку! Плем’я врятовано! — Су Лі енергійно кивнула, і сльози радості покотилися по її щоках. Вона коротко і ясно розповіла йому все, що сталося за ці дні: про відступ вовчої зграї, про мужність Бай Сіна, про народження лін’янь і відбудову племені.
Цан Лань мовчки слухав, у його бурштинових очах вирували емоції, які врешті-решт змінилися глибоким спокоєм і ледь помітним жахом від усвідомлення того, що він ледь не втратив її назавжди.
— Цан Лань, — Су Лі витерла сльози, дивлячись йому прямо в очі, і промовила м’яко, але з небаченою раніше серйозністю, — пам’ятаєш, що ти запитав мене біля гарячого джерела?
Серце Цан Ланя гучно калатало. Звісно, він пам’ятав! Тоді він відкинув усю свою гордість і вагання, вимагаючи від неї визнання їхнього союзу.
Щоки Су Лі злегка почервоніли, але погляд залишався твердим і лагідним. Вона нахилилася до нього і залишила на його губах легкий, але урочистий поцілунок.
— Моя відповідь — так, я згодна.
Вона підняла голову, дивлячись прямо в його очі, що раптом засяяли, і вимовила кожне слово чітко:
— Я згодна стати парою Цан Ланя, твоєю єдиною парою. На все життя, назавжди, і ніколи не розлучатися.
Величезна радість вибухнула в серці Цан Ланя, немов святковий феєрверк! Весь біль і втома в одну мить зникли. Він різко сів, не зважаючи на біль у рані, і міцно, дуже міцно обійняв Су Лі! З такою силою, наче хотів ввібрати її в себе, щоб вони стали єдиним цілим і ніколи не розлучалися.
— Су Лі… моя Су Лі… — його низький голос тремтів від щастя і повного задоволення, він знову і знову шепотів це їй на вухо. — Моя дружина… моя…
Гарячі поцілунки дощем сипалися на її чоло, очі, щоки, а нарешті накрили м’які губи. У цьому поцілунку більше не було страху перед смертю, не було ревнощів чи тривоги — лише дорогоцінне відчуття порятунку, мир у душі та любов, що проникала до самих кісток. Здавалося, він хотів заповнити кожну мить близькості, яку вони втратили, поки він був без свідомості.
У кам’яному будинку панувало сонячне світло і густа любов. Пройшовши крізь випробування, ця пара, що разом зустріла смерть і життя, нарешті повністю відкрила серця одне одному, закріпивши свій союз назавжди.
http://erolate.org/book/4568/452189
Готово:
