Готовый перевод Vicious Female, Five Beast Husbands at the Start / Злодейка с системой: пять зверомужей в придачу: Глава 2

П’ять звіролюдей-чоловіків не дивилися на неї з приязню, але через шлюбний зв’язок, що пов’язував їхні життя, змушені були, стиснувши зуби, навіть прати її білизну.

При згадці про сюжет оригінальної книги — про те, як через власну дурість вона допекла п’ятьом чоловікам до такої міри, що вони, не витримавши, одночасно встромили в неї ножі, вирішивши померти разом із нею — у Сяо Цзіньшен знову потемніло в очах.

— Клята система, ти збочена залізяко! Ти що, п’ятьох охоронців мені прислала? Це ж п’ять катів!

Сяо Цзіньшен зіставила сюжет із реальністю і зрозуміла: події дійшли до моменту, коли вона почала зневажати Мо Цзяо за те, що його звіриний вигляд — чорна змія — здавався їй нікчемним, мовляв, він лише повзає в темряві й не зрівняється із золотим драконом сусідньої героїні, що вміє літати крізь хмари. Через це вона нишком замінила ліки Мо Цзяо на снодійне і відправила його на чорний ринок.

Так, продала. Причому за безцінь. За ядро третього рівня, прирікши Мо Цзяо стати кормом для мутованих звірів.

Мо Цзяо, пройшовши крізь пекло і дивом вирвавшись із пащі чудовиська, більше не міг стримувати гнів, що накопичувався за пів року шлюбу. Тепер він прагнув лише одного — власноруч убити Сяо Цзіньшен.

А зараз, коли Сяо Цзіньшен опинилася в оточенні зомбі, це сталося тому, що інші четверо чоловіків, виявивши зникнення Мо Цзяо, вирушили на його пошуки. Вони підозрювали, що це справа рук Сяо Цзіньшен, але доказів не мали, та навіть якби мали — нічого не змогли б вдіяти. Попри відразу до неї, вони були змушені виділяти когось одного для її охорони, щоб вона, вкотре не наробивши дурниць, не потягла їх за собою в могилу.

Білий кіт Юй Юньсяо виявився тим невдахою, якого за жеребом призначили стерегти Сяо Цзіньшен.

— Це ти зробила? Це твоїх рук справа, що Мо Цзяо зник? — похмуро випалив Юй Юньсяо.

Сяо Цзіньшен, уже прийнявши спогади, відвернулася, відмовляючись відповідати. У душі вона безліч разів кляла кляту систему, яка ніяк не реагувала на її заклики. Якби ця система спочатку не переплутала людину і не вбила її, щоб відправити в інший світ, Сяо Цзіньшен не опинилася б у руках цих п’ятьох катів.

— Сяо Цзіньшен, чи є в тебе хоч крапля совісті? — голос Юй Юньсяо звучав різко, але з нотками безнадії. — Якщо ти нас зневажаєш, то просто дай згоду на розлучення. Навіщо ти тримаєш нас прив’язаними до себе, користуючись захистом термінала, щоб чинити такі підлості? Давай розлучимося, розійдемося мирно, поки не почали ненавидіти одне одного ще сильніше.

— Розлучення? — Сяо Цзіньшен, опанувавши себе, нарешті відреагувала. Її білосніжне обличчя роздулося від гніву, як у риби-фугу, і вона холодно пирхнула: — Про розлучення забудь, навіть не мрій.

Вона ж не дурна і знає: щойно вони розлучаться, її зв’язок із Юй Юньсяо розірветься. А тоді він зможе вбити її без жодних вагань і без ризику померти разом із нею.

Сяо Цзіньшен вмовила себе прийняти ситуацію. Хай там що, але розлучення — виключено! Поки існує термінал, у світі Туманного континенту цей шлюб — її єдиний оберіг. Проте, якщо не розлучитися, фінал сюжету неминучий: п’ять ножів у спину. Безпека — лише тимчасова, і Сяо Цзіньшен розуміла: зараз найважливіше — знайти Мо Цзяо і вибити з нього бажання мститися після того, як він дивом вижив.

Зібравшись із духом, вона рішуче підвелася, сповнена ентузіазму, і вже збиралася бігти на чорний ринок, як раптом у неї запаморочилося в голові. Вона стояла на даху чотириповерхового будинку без огорожі, а внизу кишіли натовпи зомбі. Ноги розпещеної студентки миттєво підкосилися, і вона полетіла вниз.

Юй Юньсяо, що стояв позаду, з переляку аж шерсть настовбурчив. Він стрибнув, підхопив її в повітрі й затягнув назад.

— Сяо Цзіньшен! — цього разу Юй Юньсяо був справді розлючений. Якби не шлюбний зв’язок, він би власноруч скинув її до зомбі. — Розлучення, розлучення, розлучення! Я хочу розлучитися! — його золотисто-блакитні очі звузилися, короткі білі вуса й котячі вуха тремтіли від люті.

Сяо Цзіньшен, дивлячись на те, як він, попри шалену ненависть, нічого не може вдіяти, окрім як безсило скаженіти, не втрималася і засміялася. Цей сміх лише підлив масла у вогонь:

— Розлучення...

— Не розлучимося, — Сяо Цзіньшен припинила сміх і рушила до виходу на сходи.

Юй Юньсяо, розлючений її байдужістю, кинувся слідом:

— Мало того, що ти постійно вляпуєшся в халепи, чи не можеш ти хоча б не заважати? Невже ти не можеш просто спокійно посидіти тут?

— Я йду рятувати Мо Цзяо, — кинула Сяо Цзіньшен.

Юй Юньсяо глузливо пирхнув:

— Та він має дякувати долі, якщо ти його не вб’єш, а ти ще й рятувати зібралася!

— Вір або ні, — Сяо Цзіньшен не стала пояснювати, та й не змогла б. Зрештою, це її тіло продало Мо Цзяо на чорний ринок.

Спускаючись залізними сходами, вона міцно трималася за поручні. Страх висоти, легка слабкість від голоду, а внизу — зомбі... Сказати, що їй не було страшно — збрехати. Але, чуючи кроки позаду, вона знала, що в безпеці. Принаймні зараз, скільки б ненависті не було в Юй Юньсяо, він її не покине.

Справді, побачивши, як повільно вона пересувається, Юй Юньсяо не витримав і закинув її собі на плече:

— Або розлучення, або додому, не заважай мені!

— Вези мене на чорний ринок, — наказала Сяо Цзіньшен.

Почувши про чорний ринок, Юй Юньсяо здригнувся, а в очах спалахнула нова хвиля гніву:

— Мало того, що відмовляєшся від розлучення, ти ще й хочеш продати і мене?

Сяо Цзіньшен: «...» Як же глибоко вкоренився її образ злої жінки!

— Мо Цзяо на чорному ринку. Якщо будеш зволікати, його розрубають на шматки й згодують мутантам.

— Як на світі може існувати така зла жінка? То це справді ти його викрала! — Юй Юньсяо скрипів зубами, але, розуміючи серйозність ситуації, кинувся на чорний ринок, одночасно відправляючи повідомлення іншим трьом чоловікам.

***

У похмурому підвалі, за залізними ґратами, сидів чоловік із довгим волоссям, весь у крові, з глибокими фіолетовими очима. Він провів пальцем по чорній лусці на шиї й з силою вирвав одну. Кров миттєво хлинула з рани, стікаючи по шиї. Відчувши запах крові, мутовані звірі в сусідніх клітках оскаженіли.

Мо Цзяо дозволив крові стікати на підлогу і спокійно спостерігав, як під натиском звірів ґрати починають гнутися. Він ледь помітно, гірко посміхнувся, а в очах спалахнуло невгамовне прагнення вбивства:

— Сяо Цзіньшен, чекай на свою смерть.

Сяо Цзіньшен, яка нишком пробралася на арену чорного ринку і саме знайшла вхід у підвал, раптом відчула, як по спині пробіг холод. Вона здригнулася і штовхнула того, хто зламував замок:

— Швидше! Якщо запізнимося, Мо Цзяо з’їдять звірі.

— Тепер ти занервувала? А де ти була раніше? — огризнувся Юй Юньсяо.

Він швидко зламав замок і прослизнув у підвал. Ще не встигши спуститися сходами, вони відчули важкий запах крові, змішаний із пліснявою, і почули розлючене ричання мутованих звірів.

— Щось не так! — вигукнув Юй Юньсяо, міцно хапаючи Сяо Цзіньшен за руку. — Не роби дурниць, тримайся ближче до мене!

http://erolate.org/book/4566/451484