Готовый перевод My Wife Is Too Eye-Catching: A Beast Husband's Pampered Wife Story / Жена-император слишком яркая: как прекрасные зверомужья балуют свою жену: Глава 8

Дні минали у важкій боротьбі за виживання та повільному очищенні. Зусилля Су Лі почали приносити перші плоди: на руках і гомілках з’явилися клаптики відносно чистої шкіри розміром з долоню. Хоча вона все ще залишалася грубою, огидний чорний наліт зник, а сморід значно зменшився — особливо одразу після того, як Су Лі завершувала процес очищення. Здавалося, і всередині тіла стало трохи легше, принаймні дихати вже не було так важко.

Разом із поступовим зростанням духовної сили розширювався і простір її здібності: з розміру кулака він виріс до розміру… грейпфрута. Тепер там можна було зберігати трохи більше речей: невелику баночку дорогоцінної чистої води, кілька печених бульб, жменю горіхів і кілька зібраних нею трав, які, як вона пам’ятала, мали кровоспинну та протизапальну дію (завдяки простору вони залишалися свіжими, не втрачаючи цілющих властивостей).

Тієї ночі здійнявся буревій, небо розкололи блискавки, загримів грім. Злива, наче розверзлися небесні ріки, шалено хлинула на землю.

Напіврозвалений солом’яний дах зовсім не міг стримати такої стихії. Дуже скоро в багатьох місцях потекло, і дощова вода, немов розірване намисто, забарабанила по холодній кам’яній підлозі, швидко збираючись у каламутні калюжі. Крижаний вітер вривався крізь щілини в стінах, змушуючи слабкий вогник у вогнищі ледь жевріти.

Су Лі згорнулася калачиком у єдиному відносно сухому кутку, загорнувшись у свою єдину товсту шкуру звіра, і тремтіла від холоду. Холодна дощова вода безперервно крапала на неї, просочуючи шкуру та одяг, а мороз пробирався до самих кісток. Знову навалилося відчуття голоду.

— Чорт забирай! — прошепотіла вона, лаячись. У цій халупі неможливо жити! Якщо так піде й далі, вона або помре з голоду, або замерзне чи захворіє!

Вона спробувала підставити знайдений старий глиняний горщик під течу, але дірок було надто багато, і встигнути всюди було неможливо. Води в хатині ставало все більше, вона вже почала підбиратися до її щиколоток. Холод був нестерпним.

Відчай знову стиснув серце. Якою б дивовижною не була її здатність, вона не могла миттєво створити будинок, що захистив би від вітру й дощу. Що їй робити?

Саме в цей момент біля входу почувся легкий звук. Полог відхилився, впускаючи разом із поривами вітру та дощем подих холоду, і всередину прослизнула висока постать, принісши з собою вогкий, але надзвичайно потужний запах.

Це був Цан Лань!

Він був наскрізь мокрий, коротке чорне волосся прилипло до холодних, суворих рис обличчя, а дощова вода стікала по його чітко окресленій щелепі. Бурштинові очі в тьмяному світлі блискавок обвели безлад у хатині й зрештою зупинилися на Су Лі, що згорнулася в кутку, тремтячи від холоду з посинілими губами.

Су Лі насторожено дивилася на нього, не розуміючи, навіщо він прийшов посеред ночі в таку зливу. Виконувати обов’язок не дати їй померти? Прийшов подивитися, в якому вона жалюгідному стані?

Цан Лань нічого не сказав. Він швидко окинув поглядом приміщення і прямо попрямував до єдиного відносно міцного кам’яного стовпа. Там місце було трохи вищим, і води було менше.

Він скинув зі своїх плечей мокру, важку верхню шкуру і, навіть не глянувши в її бік, кинув прямо на суху ділянку підлоги біля ніг Су Лі. Від шкури віяло його теплом і ледь відчутним ароматом, притаманним могутньому самцю-звіролюду — запахом холодної хвої.

Потім, не глянувши на Су Лі, він сів навпочіпки біля самого входу, де води було найбільше. Його висока постать, немов мовчазна стіна, перекрила більшу частину вітру, що вривався всередину. Він заплющив очі, ніби поринувши в медитацію, дозволяючи крижаному дощу поливати своє тіло.

Су Лі заціпеніла, дивлячись на товсту суху шкуру біля своїх ніг, а потім на постать біля дверей, що застигла, як скеля. Він… прийшов, щоб захистити її від вітру? І віддав їй суху шкуру?

Хвиля вкрай суперечливих емоцій накрила її. Це було зовсім не схоже на звичайний обов’язок! Обов’язок вимагав лише того, щоб вона не померла, він не зобов’язував його до такого! Що він взагалі собі думає?

Холодна дощова вода стікала по скронях Цан Ланя, його суворий профіль то з’являвся, то зникав у спалахах блискавок, на обличчі не було жодної емоції.

Су Лі стиснула зуби, але зрештою не змогла встояти перед спокусою тепла. Вона з зусиллям посунула тілом і загорнулася в шкуру, що зберігала тепло Цан Ланя. Миттєво більша частина холоду відступила, і її огорнуло затишшя.

Вітер і дощ усе ще лютували надворі, всередині хатини було холодно й сиро. Але в кутку з’явився цей маленький острівець сухості й тепла. А біля входу, немов найнадійніша фортеця, височіла мовчазна постать.

Су Лі щільніше закуталася в шкуру, з дивним почуттям спостерігаючи за спиною Цан Ланя. Цей єдиний звірочоловік, від якого вона не могла втекти, здавався… набагато загадковішим, ніж вона гадала. Її настороженість не зникла, але в глибині душі зародилося ледь помітне, навіть для неї самої, тепле почуття.

http://erolate.org/book/4568/452155